урок мовленнєвого розвитку Стислий письмовий переказ розповідного тексту з елементами опису дій у художньому стилі Хліб на столі

Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Згадаймо, як у давніші аси немовля разом з материнським молоком уживало хліб: заміст сучасних сосок давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця.

Будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці. Народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць; справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з книшем; йдучи на поминки, кожен ніс із собою паляничку; дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю…

Нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібу не знає. Може, в цьому справді є частка істини.

Проте, здається мені, основним критерієм ставлення до хліба є рівень нашої культури. Скажімо, а чи в багатьох родинах стало за святе правило не залишати недоїдків? Більшість, з ким вів мову на цю тему, сприймали зауваги як своєрідну образу: що, мовляв, хліба не вистачає, аби ми скнарами жили? Он у чому, виявляється, скнарість – бережливому ставленні до найсвятішого.

І подвійна біда в тому, що цієї хибної думки дотримуються люди середнього і старшого віку, в котрих свої сім’ї, діти. Чи зуміє немовля освоїти глибоку мораль, перейнятися нею, якщо немає з кого «брати приклад»? Далебі, що ні.