Яка роль архаїзмів і історизмів у мовленні?

Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), пере­буває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки со­ціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, станов­лять пережиток минулого, використовують архаїзми.

Архаїзми (грец. агсґіаіоз — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструк­ції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.

У минулому теперішні архаїзми (серед них і істориз­ми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з’явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використову­ють зі стилістичною метою — для створення історично­го мовного колориту.

Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):

—    лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.

—   словотвірні архаїзми: вой — воїн, велій — вели­кий, миса — миска, пребути — бути.

—   морфологічні архаїзми: гортанію — гортанню, паде — впаде.

—   фонетичні архаїзми: вольний — вільний, глас — голос, піїт — поет, вражий — ворожий, сей — ц