ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА!!!

Тематична виписка до виступу  на одну з тем: " Становлення сучасної української літературної мови", " Розвиток жанру байки в українській літературі", " Роздуми Лесі Українки про роль поета і поезії в житті суспільства"

Поняття літературної мови та мовної норми. Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Мова – це витвір історії суспільства. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Українська національна мова існує у двох формах: а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові, б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах. Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис називається літературною. Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Сучасна українська літературна мова - оброблена унормована форма української національної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші наріччя. Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються державні й громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д. Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993. . Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :* орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);* графічні (передача звуків на письмі);* орфографічні ( написання слів);* лексичні (слововживання);* морфологічні (правильне вживання морфем).* синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень);* стилі стичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування); * пунктуаційні ( вживання розділових знаків). Мовні норми історично й сощально зумовлені, стабільні, систематизовані. З мовними нормами можна ознайомитись у правописі, довідниках, словниках, підручниках і посібниках з української мови. Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми. Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні особливості. Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють: інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова. Усне мовлення - це діалог. В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку, Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.