В наших лісах є багато птахів, які допомагають нам боротися із шкідниками. Ми створюємо всі умови для їх розвитку. В окремих місцях, де ці пташки перебувають, менше проводимо рубок лісу. Отже, і шкідників тут мало.Дятли дуже обережні. Тільки почують десь шум, зразу притихають. Вони швидко стрибають по стовбуру, наче досвідчений лікар, постукують по корі дзьобом, визначаючи за звуком, де є шкідники.Знайшовши потрібне місце, вмощуються на дереві і починають свою "роботу".Придивімося до цього дивного птаха. Головною "візитівкою" його все ж є дзьоб – довгий, сильний, схожий на долото. Ним птах взимку лущить шишки ялини та сосни. Дзьоб часом слугує йому "музичним інструментом": навесні він вибиває ним на дебелій гілці барабанний дріб. Ну і, звичайно, дзьоб – це інструмент, за допомогою якого птах добуває зі стовбурів та з-під кори комах-короїдів, – говорять досвідчені майстри лісу. – Птах не просто знищує, а й дістає їх, звідки жодний інший птах не спроможний це зробити.Іноді на одному дереві накопичується по кілька десятків тисяч жуків. Тож, якщо вчасно не нагодиться дятел, дерево загине.Однак, яким би довгим і сильним не був дзьоб, комах ним не схопиш, навіть діставшись їх кубла. Адже деревина на той час уже пронизана вузенькими довжелезними "тунелями", прокладеними точильниками.– Тут вже на допомогу птахові, – уточнюють знайомі лісівники, – приходить язик, який довгий і змащений особливою клейкою речовиною, з гострими твердими зазубринками на кінчику. Як тільки дятел проб'є дірку в оселю жука, просуває туди язик, наліплює на нього або наштрикує на зубринку шкідника, висмикує і вмить ковтає.Щоб дістатися птаху до жука, доводиться годинами невпинно стукати дзьобом.