придумать большую сказку на украинском языке

спасибо большое

Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго прожила баба, чи ні, та й задумала вмерти. А як умирала, то своєму чоловікові казала:— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір’ю!— Добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то ЇЇ, а й ніякої, і женитися не буду.От заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік сказав: не буду женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, побалакав і удову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів сказала:— Я вже давно цього ждала!От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.Ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,— усе гризе голову. Та й діти між собою часто сваряться — надто зла бабина дочка: звичайно, як зведенята,— у них ніколи ласки нема.Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. А йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу — ото й каже бабина дочка до дідової дочки:— Дай,— каже,— мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.— Добре,— каже,— сестрице, на!От поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, взявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила.— А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати:— Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити!Що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. Дуже бабі було досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було!Ото й почала баба дідові гризти голову:— Твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки все гуляє та спить міцним сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, найняв де-небудь, то, може, що й було б з неї!— Де я найму її? — каже дід.— Так веди куди хочеш, а щоб вона дома не була. Ото як докучала баба своїми речами дідові, аж до живихпечінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди та й годі!» Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко.От зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. Ото дочка дідові й каже:— Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь знайду собі службу.— Добре,— каже дід.Попрощався і вернувсь, а дівчина пішла собі.Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно, та й каже:—Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!От дідова дочка закотила рукави, обполола, обханю-чила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина пішла далі.Ото схотілось їй пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить:— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!От дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона пішла далі. Коли біжить така погана собака та й каже:— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!От дівчина заходилась, обчистила, обханючила. Собака й сказала: «Спасибі, дівонько!» Вона пішла далі.Коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. Ото й каже піч:— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану!От дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина пішла далі. Ото йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже:— Помагайбі тобі, дівчино! Дівчина відказала їй:— Добре здоров’я!— Куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка. А дівчина й каже:— Іду, тіточко, щоб де найнятися.— Наймись у мене,— сказала жінка.— Добре,— відказала дівчина,— наймусь.— У мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.— А чому ж не зумію? — каже дівчина.— Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму.Ото прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже:— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай,— тільки, гляди мені, що б не гаряче було, тільки тепленьке,— та не бійся, що б не бачила, що б не чула,— стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позла-зяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться куди кому треба.