Якось улітку ми всією сім’єю поїхали на риболовлю. Поки ми
з татом розбирали снасті, мама збирала поблизу хмиз. Тато розставив вудки, а ми
з мамою розвели багаття. Світанок уже відступив, ведучи за собою туман.
Поплавці мирно погойдувалися на воді, не передвіщаючи ніякого кльову. Я
небагато занудився й пішов до багаття. Мама сиділа на березі, любуючись
яскравими сонячними відблисками на воді, а тато періодично перевіряв наживки на
гачках і називав нас горем-рибалками. Так ми проседіли десь біля години,
навіть не помітили, як до нас підійшов раптовий перехожий.
-
Доброго ранку,- привітався він.
-
Добого ранку ,- відповіли ми.
Потім
він ще довго розмовляв з моїм батьком.
-
Доброго вам улову,- сказав перехожий, - будьте здорові. З цими словами він зник
у лісі.
-
Дякуємо, до побачення- відповіли ми йому в слід.
А потім мама попросила в тата
вудку, насадила на гачок наживку й закинула у воду. Не пройшло й хвилини, як
поплавець вимогливо застрибав на воді, ми підбігли до мами, підказуючи їй, як
підсікти рибу. І мама витягла невеликого карася. Тато недовго подумав і
запропонував мамі насадити наживку на всі гачки. От отут-то й почалася в нас
справжня риболовля. Увечері, коли ми їли юшку, приготовлену на багатті,
тато сказав, що більше без мами на риболовлю не поїде, тому що він і раніше
чув, що жінки - щасливі рибалки, а сьогодні в цьому переконався та й слова
нашого подорожнього стали пророчими