переказ сделать даю 30 балов вот текст


Нестор ступив до хати. В обличчя вдарило теплим духом хліба. Розгледів у напівтьмі низький сволок, велику піч. Стіл був застелений білою, вишиваною на кінцях скатертиною.

На покуті висів великий мисник. На його полицях не було мисок, стояла одна маленька ікона Богоматері й велика глиняна чаша. Червона, полив’яна, з обох боків подвійні ручки. Дивний узор чаші вабив око. То були ніби колоски, а може, хвилясте плесо річки… Це ж чаша волхва!

Поряд із чашею стояв невеличкий дерев’яний ідолець. Довгоносий, з широким підборіддям, нахмареними бровами. Руки його були складені на грудях. Ноги впиралися в підставку, що нагадувала коло місяця чи сонця. Це був прадавній ідол Світовид, якому кланялися поляни…

Над віконцем висів гіллястий і немов рогатий корінь. Нестор здогадався, що то оберег дому.

Нестор перехрестився. В душу його війнуло чимось далеким, забутим, але рідним, що він настирно витруював з пам’яті стільки літ. Витруював молитвами, книгами, прокляттями. Та не вдалося до кінця знищити цей світ у собі. Як не вдається людині зректися свого дитинства й свого роду…

- Бачу, в тебе старі боги й чародійства живуть поруч з іконою, на одній полиці,- мовив Нестор до старої.

- Живуть, не б’ються,- спокійно відказала вона. – Хай усі помагають людям

до хати вступив чоловік-це був Нестор. вступивши до хати він відразу розгледів у тьмі низенький сволок та велику піч. також побачив стіл, який був застелений дуже гарною білою скатертиною.На покуті висів мисник, але на його полицях не було жодної миски, стояла тільки одна маленька ікона Пресвятої Богородиці і величенька глиняна чаша: червона, з обох боків ручки.Дивний узор був на той чаші.То були ніби колоски...... Це ж чаша волхва!!! Поряд з чашею стояв дерев яний ідолець:довгоносий, з широким підбо рукиріддям, нахмуреними бровами. на грудях були складені руки, ноги його впиралися в підставку. це був прадавній ідол -Світовид. Нестор помітив, що над віконцем висів гіллястий корень- це оберег дому.Чоловік перехрестився. В душі було відчуття далекого, забутого, але рідного. З пям яті молитвами , книгами витруював все зле( щодо цього речення не впевнена), але до кінця все це знищити йому не вдалося. як не вдається людині зректися свого дитинства, роду... - Бачу, в тебе старі боги й чародійства живуть поруч з іконою, на одній полиці,- мовив Нестор .- Живуть, не б’ються,- спокійно відказала вона. – Хай усі помагають людям.