Була весна. Коло доріжки квітувала гарна жовтенька квіточка - кульбабка. Одного дня прилетів до кульбабки метелик. Він був теж жовтенький та гарний.

- Перепрошую, - звернувся до кульбабки метелик, - Мені здається, що ми родичі. Ви така ж жовтенька, як і я. Ви теж метелик?
- Ні, - відповіла кульбабка. Я - квітка, мене звати кульбабка.
- А що таке квітка? - спитав метелик. Даруйте, але я тільки сьогодні народився і багато чого не знаю...
- Квітка - це така рослина, - пояснила кульбабка. А ти, метелику, - комаха. Комахи - це такі тварини. Тому ти можеш літати, а я - ні. Я росту у ґрунті.
- Зрозуміло. Ми такі різні... А ми можемо товаришувати? Мені б дуже цього хотілося.
- Звісно, можемо! - відповіла кульбабка. До речі, коли метелики та інші комахи сідають на квіточки, вони їх опилюють. Не буде комах - не буде насіння. Тобто ми дуже потрібні один одному.
- Як добре! - зрадів метелик. Так ми тепер друзі?
- Авжеж, - сказала кульбабка.