твір на тему золота осінь

Згасло веселе барвисте літо, і вересень став повноправним господарем у лісах, полях, на річках і ставках. Відпочивають після тривалої і виснажливої праці поля.Віддали господарям свій багатий урожай садки. Сіре небо все частіше вкривають низькі та важкі хмари, і сіється дрібний надокучливий дощик. Наче замислившись, стоїть сумний і мовчазний ліс.Повільно кружляє у повітрі кленовий листок. Старий дуб сумовито рипить на галявині. А біля вкритого мохом трухлявого пня вишикувались у рядок рівненькі та стрункі опеньки. їх сила-силенна, і всі так і просяться в кошик.Розкішними червоними фонами обвисає горобина. Пожовкла трава припала до самої землі, і тільки крихітні блідо-червоні зірочки вереску милують око. Високо в небі роблять прощальне коло запізнілі ключі журавлів. Вони летять у вирій і сумно курличуть.Усе це і є ознаками найромантичнішої, найкрасивішої пори року, оспіваної поетами та композиторами, письменниками та художниками, — золотої осені.