лінглістична казка про розділові знаки в прямій мові

Розділові знаки дуже любили Пунктуацію. Кожен з них хотів бути її правою рукою. І засперечались якось, хто з них найважливіший.

- Я! – голосно заявив Знак Питання. – Я після речення вмощуся, схожий на гачок. Всіх вас примушу запитати, а сам ні пари з уст – мовчок. А без питань люди не можуть розмовляти.

А ось виступив знак, стрункий, мов спис, він над крапкою завис, спонукає нас до поклику, а звемо його – Знак Оклику.

- Це не ви, а я головний! Це я даю людям радість!

Знітилась маленька Крапка і шепоче про себе:

- Маленька, менша від мачини, ні з ким не стану на борню. А при читанні, коли треба, й людини мову зупиню.

Маленькі сестрички Коми переглянулись між собою.

Збентежилися Тире і Двокрапка:

- Як це без нас зможе обійтися королева Пунктуація?

Лапки посміхнулися:

- Спробуйте без нас? Ага не вдається!..

Тут у суперечку Розділових Знаків втрутився король Синтаксис…. 

- Як ви вважаєте, що сказав король Синтаксис? (Усі розділові знаки важливі. Людині без них не обійтися. А крім того, треба знати, коли який використовувати.)