Скласти казочку про кишені і метелика

Була весна. Про сніг колишнійдавно забули ліс і сад.Стояли яблуні та вишніу квітах з голови до п'ят.Все оживало, все раділов зеленім лісі і в садку.І кожен сам знаходив ділособі під силу й до смаку.Отам, де сосни із-за тинуздаля дивились у квітник,розкинув довгу павутинуПавук — похмурий працівник.Він жив у хатці на гілляці,щоранку вдосвіта вставав,а вставши, зразу йшов до праціі плетиво своє снував,ще й буркотів:— Щоб мух ловити,міцні тенета я роблю.Я дуже впертий, працьовитий,неробства зовсім не терплю! Поміж дерев, найстарших віком,у гущині серед трави,на сто дверей і двісті віконстояв будинок мурашви.Виходили крізь всі ті дверіщоранку тисячі мурахі метушились до вечеріі по землі й по стовбурах.Вони тягали суччя, дрюччя,за себе важчі в сто разів,облазили дерева й кручіусі — з верхів і до низів.А ввечері повзли додомуі так, щоб чути скрізь було б,хвалились:— Всім давно відомо,що й ми ненавидим нероб! Неподалік, де тихо дзенькавсеред трави ясний струмок,бджілок родина чималенькавселилась в гарний теремок.Вони збирали мед на квітахаж до вечірньої зорі.І клопоту шок працьовитихлюбили всі, малі й старі,бо, хоч і мали гострі жала,вони й самі любили всіхі тільки тих не поважали,хто байдикує всім на сміх.