напишіть твір краса осені

Осінь. Різнобарвна, розмаїта. Спочатку вона пишна, золота й сонячна, а потім сумна, дощова, холодна. Восени красиво. Листя на деревах постійно змінює колір, а згодом і зовсім опадає на землю, вистилаючи її м’яким килимом.

У середині осені з’являється  чарівний острівець тепла й сонячної погоди, який називається бабиним літом. Його особлива прикраса - сріблясте тонке мереживо павутини, що блищить у кожному кутку.

Всюди цвітуть яскраві осінні квіти - айстри, жоржини, хризантеми. Після дощу в лісі багато грибів. На кущах спіють ягоди. У садах теж пора урожаю - стиглі яблука, груші, горіхи, виноград. Це так чудово - зірвати налите яблуко одразу з гілки! Воно солодке і пахуче, дуже смачне.

Осінь часто непогожа. За густими хмарами ховається небо, йде дощ – то дрібний, що настирливо накрапає, то сильний, холодний, що може йти без зупинки цілий день, а то й кілька днів поспіль.

Буйство кольорів змінюється прозорістю та сірістю в кінці осені. Тільки ясне синє небо не втрачає своєї яскравості. Збирають урожай в полях, садах, городах. Потім прибирають сухе листя у дворах і на вулицях. Голими стоять дерева, часто дме сильний вітер, йде дощ. Холоднішає. Люди все більше поспішають сховатися в будинках і квартирах. З прощальними криками відлітають у вирій птахи. Відчувається, що скоро настане зима.

Я люблю осінь. І хоча завжди чекаю її, вона приходить несподівано. Диво­вижна краса осені в період, коли вона на мить зустрічається з літом. Чарівна пора, коли синява небес спускається додолу, щоб приголубити землю перед дов­гими холодами, пора осіннього золота і бабиного літа, щемлива і терпка, п’янка від стиглих яблук і груш, від свіжозораної землі:

Моя друженько осінь.

Знов з тобою підемо, збратавшись, в гаї.

Будем легко ступать по землі...

Стихає спів птахів, замовкають діброви, одягаючись у жовтаво-золоте вбран­ня, сохнуть трави, та ще продовжують тягтися до останнього тепла осінні квіти: жоржини, мальви, пізні чорнобривці:

Вітри осінні вже несуть морози,

І догорають клени, як свічки... в саду жоржини ронять тихі сльози у час ранковий, в тихий час нічний.

Народний геній витворив прекрасні образи, пов’язані із порою згасання: зо­лота осінь, бабине літо, осінній листопад, осіннє золото. Дехто все це пов’язує із прожитими роками, тому осінній сум чи осіння печаль в поезіях і тужлива, і світла:

Розгубила свої роки І не вгледіла коли...

Десь помчали в степ широкий Чи з водою попливли.

Осінь — пора згасання природи. Коли вона минає — живу надією на зу­стріч:

Не думайте, що разом з нами згасне світ.

Мій подих — не пора прощання.

В білі сніжинки перетвориться мій сміх,

І вам залишаться лиш сум, чекання.