СРОЧНО!! Випишіть із уривку роману О.Гончара “Собор” прикметники. Визначте їх розряди. У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Живуть там здебільшого праведні люди, роботяги, металурги. Ті, чиє життя розбите на зміни. З одного краю села сага блищить, з другого – облуплений собор біліє. Старовинний, козацький. Повертається з інституту Микола Баглай, студент металургійного, то він, ясна річ, зупиниться на майдані і за звичкою послухає собор. Віки промовляють до нього. Вночі собор ніби ще величавіший, ніж удень. І ніколи не набридає студентові на нього дивитися. Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя. Крім нього є ще Баглай-старший, що за свій темперамент та задерикуватість раніше був знаний на селищах як Іван-дикий, а з певного часу відомий більше, як «отой Баглай, що в Індії», або просто Віруньчин Іван. Зійшлися характерами Іван та Вірунька. Живуть душа в душу. Вірунька – кругловида, повноплеча, розкохалась, розповніла в щасливім заміжжі, хоча на роботі їй доводиться нелегко, у тій гуркотняві шахтового двору, де вона не перший рік висиджує зміни в кабіні свого крана. У цеху її називають ас машиніст. Садки стоять безшелесні, крізь них Микола час від часу дослухається до подвір’я Ягора Катратого. Той вийшов на пенсію, знайшов інший промисел – влаштувався бакенщиком на Дніпрі. Завелися в діда снасті риболовецькі, завелися знайомства з рибінспекторами. Приїхала до Ягора племінниця, красуня, Єлькою зветься. Однак нікому поки що не вдалося познайомитися з нею. Сама суворість та неприступність. Мовчить собор. Щоразу перед ним Баглай почуває якийсь дивний смуток і щось навіть тривожне. Собор ніби має в собі щось від стихії, навіває щось таке ж велике. Невже знесуть?.. Ох, важко буде встояти йому!.. А нащадки ж прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували? Що зруйнували? Чим ваш дух трепетав?

Ответ:

розряди не знаю як а прикметники це ті які оптсують наприклад як яким яякою і так далі

Объяснение: