переказ Мій друг лелека​

Ответ:

«Мій друг лелека» Михайло Слабошпицький (стислий переказ)

Про Михайла Слабошпицького

Михайло Слабошпицький (1946–2021) – лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, багатьох літературних і літературно-мистецьких премій, йому вручена українська літературна відзнака «Золоті письменники України».

Змалку залюблений у рідну природу, письменник передавав своє захоплення юним читачам. Для них він написав чимало казок, повістей, оповідань: «Чи далеко до Африки?», «Славко і жако», «Гілка ялівцю з Сааремаа», «Хлопчик Валь», «Озеро Олдан», «Папуга з осінньої гілки», «Норвезький кіт у намисті». Ці та інші твори для дітей плідно писалися в ті роки, коли підростали його двоє синів і дочка. Бувало, що вони самі подавали батьку теми для написання творів..

Тема: розповідь про дружбу хлопчика і лелеки; уважність, співчутливість і доброзичливість людей у ставленні до всього живого.

Ідея: важливість бережливого ставлення до природи й до «братів наших менших»; спорідненість світу людини зі світом тварин.

Розповідь ведеться від першої особи – хлопчика, який подружився з лелекою.

Ми з татом ловили рибу і варили при березі юшку. До нас підійшов лелека з перебитим крилом і став жадібно дивитися на казанок. Я вибрав кілька рибин і кинув йому. Лелека з’їв їх одним ковтком. Підійшов ближче і я побачив, що з крила у нього капає кров. Я знову кинув йому рибу. На цей раз він ковтав її повільніше і більш спокійно себе поводив.

Коли ми з татом пішли додому, лелека пішов слідом за нами. Ми спинялись, і він спинявся. Зайшли у двір, і я зачинив хвіртку. Лелека спочатку сполошився, але я лагідно заговорив до нього, і птах трохи заспокоївся, дивився на мене з надією, не втікав, повірив, що ми з татом не будемо завдавати йому прикростей. Він навіть не пручався, коли ми заливали йодом рану на крилі, тільки постогнував.

...Жив лелека у нашому дворі до самої осені. За цей час потихеньку одужував і скоро став навіть злітати на стріху хати. Не боявся, коли я його гладив і брав їжу з рук. Я хотів, щоб лелека залишився жити в нас назавжди і сказав йому про це. Але птах заперечливо хитав дзьобом.

Настав осінній день, коли над нашою хатою з клекотом пролітав великий гурт лелек. Мій лелека прощально глянув на мене, змахнув крильми, здійнявся над хатою, а далі ще вище…

Прийшла зима. Я все рідше згадував лелеку. А навесні, радіючи теплу, вже й не чекав його повернення.

І раптом одного дня, коли все небо над селом засіялося пташиними голосами, з синьої високості впали на хату двоє лелек і приязно заклекотали до мене. А потім заходилися носити всяке галуззя й мостити собі гніздо. Раніше лелеки ніколи не гніздилися коло нашої хати. Мабуть, один із птахів – це мій друг лелека.