розповідь про Івана Франка​

Ответ:

Іван Франко народився у родині коваля, у селі Нагуєвичі, що на Львівщині. Батько рано помер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи, де викладали польську і німецьку мови. Свій перший вірш «На Великдень» він присвятив саме йому.

«На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь… Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя», – писав Іван Франко.

Після закінчення Дрогобицької гімназії хлопець вступає на філологічний факультет Львівського університету. Із 1877 року Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків, які принесли йому «скандальний успіх». Спалахнув конфлікт із австрійською владою, і в червні того ж року автор потрапляє до в’язниці за сфальсифікованими звинуваченнями. Вийшовши на волю і прагнучи об’єднати патріотичну інтелігенцію України, він двічі нелегально приїздить до Києва, де знайомиться з М. Лисенком, В. Антоновичем, іншими представниками інтелігенції.

Розквіт драматургічної творчості Франка припадає на 90-ті роки ХІХ ст. — саме тоді письменник повертається до історичної тематики та завершує драматичну поему «Сон князя Святослава», джерелом сюжету якої стала народна казка про київського князя «Про царя, що ходив красти», яку письменник опублікував у журналі «Житє і слово» 1895 року. У центрі п’єси, просякнутої драматизмом боротьби за владу, автор висвітлив проблему згуртування суспільних сил українців, порушив питання вірності, патріотизму та зрадництва, дрібних міжусобиць та розбрату між князівськими родинами, що завдають шкоди державним інтересам.

Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці з філології Харківський університет 1906 року нагородив Франка почесним докторатом. Крім того, він був членом багатьох слов’янських наукових товариств.

Упродовж своєї понад 40-літньої творчої діяльності він надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець, мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок написаний українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. За приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Помер Іван Якович 28 травня 1916 року і похований у Львові на Личаківському кладовищі

Объяснение:

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в Східній Галичині в родині селянина-коваля. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867). У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію. Восени 1875 р. став студентом філософського факультету Львівського університету. Перші літературні твори — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг». Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. У 1880 р. вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. У 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло». В травні 1886 р. взяв з Ольгою Хоружинською шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. У 1888 р. деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. У 1890 р. за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії. З 1908 р. стан здоров’я значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Помер 28 травня 1916 р. у Львові випиш головне народився помер навчався і тд