переказ "Хліб у нашому домі " Лідія Орел СРОЧНОООО ПОЖАЛУЙСТАА​

Відповідь:Із давніх давен хліб у великій пошані в нашого народу. Подивіться одинадцятитомний “Словник української

мови” (К., “Наукова думка”, 1970–1980),

і ви побачите як багато значень має

слово “хліб”. Шанобливе ставлення до

нього підкреслюють і народні прислів’я:

“Без хліба суха бесіда”, “Хліб усьому

голова” тощо.

Раніше в Україні на щодень пекли

житній хліб. Якщо борошна до нового

врожаю не вистачало, домішували

висівки, товчену картоплю, гарбуз,

суху лободу. Вчиняли його на заквасці,

місили у дерев’яній діжі. Випікання

хліба мало свої правила, було, по суті,

цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті. Хліб

у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього стояла сіль.

У неділю і свята з житнього або

пшеничного борошна пекли пампушки,

пиріжки з сиром, маком, картоплею,

капустою, ягодами, із прісного тіста

випікали коржі та млинці.

Їжею і окрасою був хліб на різних

святах та в обрядах. І тепер жодне

весілля не обходиться без кораваю, а до

нього випікають ще шишки, калачі,

лежні тощо.

Готування та частування весільних

гостей короваєм належать до найбільш

поетичних дійств народного весілля.

Пекти його запрошували жінок, у сім’ях

яких була злагода. На корж (“підошву”) наліплювали з тіста шишки, птахів

і саджали коровай у піч.

А на весіллі в урочистій обстановці

староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим. Дітям дарували шишки. Оздоблення короваю качечками, голубами, гілочками уособлювало

побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку і т.

ін.

Із хлібом ідуть на родини, поминальний обід.

В новорічні свята, обов’язково

печуть пироги, їх подають колядникам,

щедрівникам, несуть разом з кутею

родичам. На Волинському Поліссі, як

новорічні гостинці дітям, випікають

калачики, а на Полтавщині пряники у

формі вершників, панянок.

Коли дивишся на цих рожевих

“коників”, “панянок”, згадуєш і своє

дитинство. У важкі повоєнні роки привозили такі гостинці з базару. Це було

справжнє свято для нас...

Для кожної сімейної чи громадської

події пряники мали свій малюнок, свій

символ. Наприклад, на весілля у селах

Зіньківського району Полтавської

області випікали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.

Витиснені дошкою пряники-медяники й нині печуть на весілля, “баранцями” та “кониками” запрошують гостей.

В Опішні та довколишніх селах пряники нерідко можна бачити у хатах як

декоративну прикрасу. На комині, у

миснику чи на підвіконні стоять вони

розмальовані, привертаючи увагу і

викликаючи добру усмішку в кожного,

хто зайде до хати.

З хлібом на вишитому рушнику

ішли навесні оглядати поле, йшли сіяти, жати. Випікали й балабушки, які

годилося давати худобі та класти у

засіки з зерном, щоб накликати кращий урожай. 9 березня – в день повернення птахів із теплих країв – випікали “сорок”, “жайворонків” і давали їх

дітям, які виходили на околицю села

кликати весну, вітати її прихід (“закликати”).

Із хлібом-сіллю ми нині зустрічаємо

і проводжаємо гостей, підносимо його

ювілярам.

Та хочеться, щоб хоч до свят наша

хлібопекарська промисловість виявляла більше творчої ініціативи і випікала

до хліба ще й різноманітне печиво за

рецептами народної кулінарії. Його

охоче купували б до святкового столу,

Пояснення: