Розставити розділові знаки:  Найпоетичніше народне свято літнього циклу це свято Івана Купала з яким пов’язане єднання Людини і Природи. Це час літнього сонцевороту коли пишно буяє природа коли розквітає довкілля коли хлібороби мають короткий перепочинок перед жнивами.Це свято дісталося нам від пращурів і сьогодні ми відроджу­ємо славні традиції минувшини.Раніше на всіх кутках села люди ставили купальські віхи на яких були заквітчані зелом колеса на жердинах. Також робили Купало солом’яне опудало щоб навколо нього співати і танцю­вати. Традиційно готували вогнище розкладали його поблизу річки куди поспішали і дорослі і діти щоб відчути радість свята красу обряду. Хлопці закопували на пагорбі купальське деревце Мариноньку-Купальницю а дівчата прикрашали її квітами стріч­ками намистом. Поки не розпалили вогонь водила молодь танки співала пісні. Аж ось запалало купальське вогнище щоб усі пере­стрибуючи парами чи поодинці очищалися магічним полум’ям. Поступово вогнище згасає і дівчата біжать до річки ворожити на вінках. Кожна з них кинувши вінок на воду прагне дізна­тися що її чекає у майбутньому одруження з любим чи з нелю­бом у рідній стороні чи далеко від дому.Опівночі свято закінчується так що всі розходяться по домів­ках. А відчайдушні йшли до лісу шукати цвіт папороті який за давніми віруваннями приносив щастя.Усе обрядове дійство супроводжувалося піснями що оспівували шлюб і мрії про щасливе кохання. Ясний місяць сяючі зорі дух­мяні пахощі квітучого літа мерехтлива річка усе увібрало диво­вижні відблиски купальського вогнища.
Підказка: у цьому тексті 33 коми, 4 тире, 1 двокрапка.