Придумати кінцівку казки!!!!!!
Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуп­лах. Однаково гарні, пушисті, ловкі. Тільки не однакової здачі. Бо одна з них цілий день трудилася; збирала орішки, гриби, жолуді і все те складала у своїй хатинці, в дуп­лі дерева.А друга була собі зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, ляка­ти пташок у гніздах або сидіти бездільно й свистати на весь бір. А схоче попоїсти — не журиться. Тож літом усю­ди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шульки з ялиць і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цьо­го — та й знову скаче собі весела, сита.Отже, ціле літо весело прожила.Тим часом перша вивірка, працьовита й дбайлива, на­носила собі в дупло повно всякого корму. Це на зиму при­дбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям, щоби було тепло і м’яко в зимі. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.Так пройшло всеньке літо, в одної вивірки — у праці й журбі, а в другої — в іграшках.Минула вже й дощова осінь, і прийшла холодна зима. В лісі стало сумно і пусто: ні листячка, ні грибів, ні орішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.Сидить собі в тепленькому дуплі роботяща вивірка і гадки про біду не має. Ціле літо на те працювала, щоби в зимі спокійно відпочити. І м’яко їй, і тепло, і з’їсти є що. Спокійно сидить собі, люлечку-фаєчку покурює.Ой, та не так жилося її лінивій і легкодушній посест­рі. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не пригаздувала. Ні за­собів на зиму нема, ані одного орішка! Лиш холодний ві­тер по хатині свище, гуляє. Сидить бідна вивірка, голодна, марна, змерзла, в клубочок звилася. Кидається по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч погибай з хо­лоду та й голоду!Аж пригадала убога вивірка свою пильну, роботящу сусідку та й думає собі: «Піду я до неї. Хай же поможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй поверну