дописати твір Одного разу ми з мамою (татом, бабусею, дідусем) йшли парком. На лавочках сиділи молоді мами, гойдаючи колиски; заклопотані подіями у світі чоловіки читали газети; грали в шахи пенсіонери; бавилися з онуками бабусі. Я вдивлявся(вдивлялася) в їхні обличчя, намагаючись угадати, які вони, ці люди, про що думають, ким працюють чи працювали. Раптом мій погляд зупинився на сивій жінці, яка сиділа задумливо й самотньо. 
- А ти знаєш, це незвичайна жінка, - сказала мама (тато, бабуся, дідусь). 
................................................................................. ...................................... 
...Ось така непересічна доля цієї жінки. І мені подумалось, що за звичайною зовнішністю може ховатися людина великої волі й мужності. 

на завтро надо плиззз)

Нагадує мені одну людину,невже це вона - здивувалася вонаЦя жінка врятувала моєму брату життя,вона відтолкнула мого брата,і сама пригнула під машину.Невже це вона.Як я їй вдячна,ми не бачилися майже 30 років,пішли привітаємосяІ вони підішли до неї,і моя мама спитала- Невже це ти,настю,памьятаеш мене?-Сказала вона і зьявилися деякі сльозинки в її глазах.-Так памьятаю,скільки часу прошло,а ти не змінилася,а я вже така стара-Сказала вона,і відчувалося,що вона дуже засмучена-щО ТАКЕ,що трапилося в тебе,ти маєм поганий вигляд-Що сказати,в мені знайшли хворобу невиліковну,ще й мій син вмер,що тут казать-ОГО,бідненька,а памьятаєте як ви врятували життя моєму брату-Звісно памьятаю,твій брат був доброю людиною-Да а щас він працює в банке,деректор банка,може він вам чимось допоможе-Ні не треба,мені вже нічим вже не допомогтиАле вона всеодно позвонила йому,і на диво,цю хворобу вилікували.Бо  брат не забуде,як ця жінка врятувала йому життя,Що сказати,її доля не з простих,не вернути сина так хворобу вилікувати,але біль в сердці ніколи не погасне...Ось така непересічна доля цієї жінки. І мені подумалось, що за звичайною зовнішністю може ховатися людина великої волі й мужності.