Дівчинка семи років зараз вибачилася перед своїм батьком, іноді слегка нахиляючись тим самим показуючи, що їй дуже прикро. Поруч з ними, біля їхних ніг лежала розбита ваза.-Ох, Наталко, що ти накоїла?!-Будь ласко, татко, вибач мене! Я зовсім не хотіла цього робити!-Єх...І, що ж тепер робити?-зітхнув батько дівчинки.-Але, татку, я зовсім не хотіла цього робити!-Я знаю. Але вазу доведеться викинути.-Ще раз вибачте мене тату...!-...-Але...Але я вважаю, що склеити вазу всеж таки можна.-Хм...Авжеж, бо спроба, не такування!-посміхнувшись промовив батько, й зібравши залишки вази пішов її( вазу ) склеювати.-Я допоможу!- віддалене почувся голос Наталки.
Ну как-то так. Надеюсь вам нравится.