есе шляхи виходу із кризи Латинської Америки на рівень провідних держав світу

Ответ:

Латинській Америці розташовано 27 країн з населенням понад 350 млн. чол. За рівнем свого економічного розвитку після Другої світової війни вони значно відрізнялися одна від одної. До країн з найбільш розви­нутою обробною промисловістю відносилися Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі. Такі країни, як Колумбія, Венесуела, Перу, Уругвай, мали розвинуту гірничу промисловість. Решта — це суто аграрні країни. Спільною ознакою для латиноамериканських країн була монокультурність економіки і сільсько­го господарства, зокрема латифундизм (велике приватне землеволодіння), архаїчність відносин у сільському господарстві, аграрне перенаселення.

Відразу після війні економічне становище країн Латинської Америки було досить сприятливим — віддаленість від головних театрів війни, по­пит на сировину, промислові та сільськогосподарські товари, підвищення цін на них створили сприятливу ситуацію для розвитку в них економіки. У цих країнах почали розвиватися металургія, машинобудування, нафтохімія, електропромисловість. Особливістю післявоєнного економічного розвит­ку країн Латинської Америки стало створення і зміцнення в них держав­ного сектору в промисловості. Були націоналізовані або викуплені підприєм­ства в нафтовій промисловості, залізниці, комунальне господарство тощо. Особливо інтенсивно одержавлення галузей народного господарства відбу­валося в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі. Ця політика здійснювалася військовими авторитарними режимами, які мали достатньо широку народ­ну підтримку. В Аргентині це період правління президента Хуана Домінго Перона (1946—1953), в Мексиці — президента Мігелі Алемана (1946— 1952), в Бразилії — президента Жетуліу Вергаса (1950—1954), в Чилі — президента Гонсалеса Відели (1946-^1952).