Розповідь діда Антона переказ

Ответ:

Іван Іванич і Буркин йшли по полю. Попереду виднілося село Мироносицкое. Буркин попросив супутника розповісти обіцяну раніше історію. Однак несподівано пішов дощ, і чоловіки вирішили сховатися від негоди в Альохіна в Софьино. Господар зустрів їх на порозі одного з комор за роботою – чоловік був весь у пилюці, в брудному одязі. Альохін дуже зрадів гостям і запросив їх у хату.

Сходив у купальню, гості і господар розташувалися в кріслах. Служниця подала чай з варенням, і Іван Іванович приступив до обіцяного розповіді.

У Івана Івановича був молодший брат Микола Іванович, «роки на два молодші». Батько, Чимша-Гімалайський, залишив їм «потомственне дворянство», а також маєток, який незабаром після його смерті відібрали за борги.

Все дитинство хлопчики провели у селі. Служачи з дев’ятнадцяти років «в казенній палаті», Микола Іванович нудьгував по волі. У нього з’явилася мрія купити маленьку садибу, де неодмінно зростатиме аґрус. Чоловік постійно читав «господарські книжки», оголошення про продаж землі, мріяв про те, як проводити час у селі.

Іван Іванич, хоч і любив брата, але його бажання не поділяв. «Заведено говорити, що людині потрібно тільки три аршини землі. Але ж три аршини потрібні трупу, а не людині».

Намагаючись зібрати якомога більше грошей, Микола «недоїдав, недопивал», одягався, «немов жебрак». Коли йому минуло сорок років, чоловік одружився на старій, некрасивою вдові з грошима все з тією ж метою – купити садибу з аґрусом. Її гроші він поклав у банк на своє ім’я, а саму жінку «тримав впроголодь». Дружина почала чахнути і через три роки померла.

Микола Іванович, не звинувачуючи себе у смерті дружини, незабаром купив «сто дванадцять десятин з панським будинком, з людської, з парком, але ні фруктового саду, ні агрусу, ні ставків з качечками; була річка, але вода в ній кольором як кава», бо поруч стояли заводи. Однак Микола Іванович не засмутився: «виписав собі двадцять кущів аґрусу, посадив і зажив поміщиком».

У минулому році Іван Іванович поїхав провідати брата. Микола Іванович постарів, погладшав, обрюзг». «Це вже був не колишній боязкий бідолаха-чиновник, а справжній поміщик, барин». Микола Іванович вже судився з суспільством і заводами, змушував мужиків називати себе «ваше високоблагородіє». У нього розвинулося «нахабне» зарозумілість, він почав говорити «тільки істини», немов міністр: «Освіта необхідно, але для народу воно передчасно». Більш того, називав себе дворянином, ніби забув, що їх дід був мужиком, а батько солдатом.

Объяснение: поставь пожалуйста лучший ответ)