Допоможіть будь ласка написати повідомлення на тему архітектура Бароко

Архитектура барокко — художественное направление и архитектурный стиль, включающий ряд историко-региональных художественных стилей, течений и школ, а также эпоха в развитии архитектуры стран Европы и Америки, охватывающая значительный временной период, около 150—200 лет.

Ответ:

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — «перлина неправильної форми») — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі

Стиль виник у м. Римі наприкінці доби пізнього Відродження в останній третині 16 ст. у творчості архітектора Мікеланджело Буонаротті, Дж. Б. да Віньйола та Карло Мадерна (1556–1629; Італія) як розвиток наявних в архітектурі Ренесансу тенденцій до більшої пластичності й пишності архітектурних форм репрезентативних споруд. Перший архітектурний витвір у Римі, що започаткував стилістику бароко, — церква Іль Джезу в Римі (1568–1584, архітектори Дж. Б. да Вільйола, Дж. делла Порта), яка стала взірцем для більшості католицьких церков у світі.Ідеологічно це стиль Контрреформації, стиль войовничої католицької церкви в активному наступі на інші конфесії: звідси — намагання приголомшити людину через надмірне ускладнення архітектурної мови, ілюзіонізм, що особливо проявився у вирішенні церковних куполів та розписах склепінь; ірраціоналізм об’ємних композицій; виявлена в архітектурній пластиці боротьба суперечностей. Відповідно до цього змінилися й плани будівель. Форма кола поступилася овалу, квадрат — витягнутому чотирикутнику. Особлива винахідливість архітекторів проявилася у створенні химерних, хитро скомбінованих планів, красивих, як рисунок, схожих на орнамент. У плані криві лінії витісняють прямі, одночасно починають вигинатися стіни, посилюючи мальовничість споруди. Це зумовило розвиток на ускладнених планах складних типів склепінь — овальних, еліптичних, зірчастих із розпалубками.

Для стилю характерна активна скульптурна пластика, розрахована на світлотіньові ефекти, декоративне застосування класичних ордерів архітектурних. З огляду на важливу стильоформівну роль штукатурного ліпленого декору як на фасадах, так і в інтер’єрах споруд, бароко називали штукатурним стилем. В архітектурі пласкі площини й прямі лінії майже зникають: фасади церков і палаців хвилеподібно викривляються: краї відступають назад, а центральна частина фасаду плавно виступає вперед. Це супроводжується наростанням пластичної експресії від країв фасаду до його центру, по осі симетрії якого сконцентровані основні пластичні акценти — фронтони, портали, ніші зі скульптурою тощо. Розчленованість площин підкреслює скульптурний декор, у якому переважають мотиви путті (маленькі, часто крилаті, хлопчики) та статуї святих, установлені в нішах-екседрах, глибина і форма яких сприяють активному світлотіньовому моделюванню архітектурних і скульптурних форм.