рецензія " Наука і наукознавство Івана Франка " СРОЧНО !!!!!! Прошу ​

Ответ:

02-08-2018 Іван Франко

669

Проблеми наукознавства у творчій практиці Івана Франка

Іван Франко. Критика. Проблеми наукознавства у творчій практиці Івана Франка

Наукознавство як комплексна наука про науку почало активно розвиватися тільки у другій половині XIX ст., передусім у США. Посилена увага до проблем наукознавства найбільше була викликана відчутним розширенням наукових знань. Серед дослідників наукознавства найпомітніші своїми працями Дж. Бернал, Ф. Голтон та ін.1 З українських учених найбільший внесок у розроблення проблем наукознавства зробив академік В. Вернадський2, плідно працював у цій царині Г. Добров3.

Деякі аспекти наукознавства порушували у своїх працях Л. Фейєрбах і особливо Г.-В.-Ф. Гегель. Основоположним поняттям філософської системи Гегеля є певна універсальна світова духовна субстанція, яку він називав абсолютним духом. Він існує і розвивається згідно з об’єктивними діалектичними законами: переходом кількісних змін в якісні, боротьбою та єдністю протилежностей, запереченням заперечень. Абсолютний дух, вважав Г.-В.-Ф. Гегель, саморозвивається у трьох формах, долаючи відповідно три ступені: мистецтво, релігію та філософію. Якщо в мистецтві абсолютний дух пізнає себе шляхом вільного споглядання, то в релігії — завдяки благовісним уявленням, а у філософії він набуває форми пізнання в поняттях. Філософія завершує розвиток саморозкриття абсолютного духу, що є суперечністю з провідною ідеєю його діалектики — ідеєю історизму, розвитку.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. деякими аспектами наукознавства зацікавився І. Франко.

Першим на діяльність І. Франка як наукознавця звернув увагу в 60-ті роки XX ст. І. Ковалик, який 1968 р. зазначив: «...багатогранна і плодотворна наукова діяльність І. Франка у різних галузях наукових знань (літературознавство, критика, історія, етнографія, фольклористика, соціологія, економіка, мовознавство, музикологія, педагогіка, текстологія, юриспруденція...) наштовхувала Франка на спеціальне висвітлення низки питань, що входять у сферу проблематики науки про науку, тобто наукознавство»4.

Майже кожна з галузей наукознавства (філософська і наукова методологія; психологія наукової діяльності; економіка науки; історія науки) виявилась у творчій практиці І. Франка. З 80-х років XIX ст. він керувався думкою, що наука є діалектичною єдністю (монізмом), детермінованою монізмом природи. Ця ідея постала на основі позитивістської філософії, яка вирішально вплинула на все наукове мислення XIX ст. Ще на початках наукової діяльності І. Франко розумів, що наука має системну структуру та передбачає постійний розвиток знань. Його погляди значною мірою близькі до тверджень В. Вернадського, який у статті «Думки про сучасне значення історичних знань» зауважував, що справжнє «історичне вивчення є єдиною можливістю їх (матеріалів науки. — М. Г.) швидкого проникнення в наукову думку і єдиною формою критичної оцінки, яка дає змогу вирізнити цінне і постійне в обширному матеріалі цього роду, що його створює людська думка»5.

Свого часу І. Франко теж зазначав, що вивчення історії науки дає змогу з вершини сучасного знання розкривати у визначених у попередні періоди фактах, у давно висловлених ідеях нові аспекти, які раніше не привертали до себе уваги, і цим сприяти розвиткові сучасної науки.

У поглядах І. Франка на наукознавство вирішальне значення мав його світогляд — «складна філософська система», яку можна назвати «франкізм» (І. Денисюк). Щодо цього дискусійною видається думка історика Я. Грицака, висловлена у монографії «Пророк у своїй Вітчизні»: «Намагання “систематизувати” Франка відображають радше агіографічну тенденцію в найновішому франкознавстві, ніж автентичний спосіб франкового мислення»6. У науковому і творчому надбанні І. Франка є достатньо фактів, які дають підстави стверджувати про системність його поглядів на світ і науку.

Однією з пріоритетних галузей наукознавства є філософська методологія, завдання якої полягає у розкритті філософських основ в історії розвитку наукового мислення. До неї належить і логіка науки, зміст якої становлять проблеми структури науки, зміни в процесі пізнання характеру відношень між теорією і методом, проблеми класифікації наук, співвідношення історичного і логічного в розвитку науки, проблеми наукових відкриттів, гіпотези, методи, докази тощо7.

Ще у 80-ті роки XIX ст. І. Франко стверджував, що розвиток наукових знань є діалектичним. Актуальним для нього було розкрити суперечності в розвитку науки, що виявляються між фактами і теорією, між певним випадком і узагальненням, між новою і старою теорією тощо. Логіка науки має своїм завданням систематизувати і розвивати надійні та ефективні засоби наукового мислення.