аналіз вірша Л.Українки "Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти"

 

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,

Так міцно, щільно, і закрить од світа,

Я не боюсь тобі життя одняти,

Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.

Плющ їй дає життя, він обіймає,

Боронить від негоди стіну голу,

Але й руїна стало так тримає

Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –

А прийде час розсипатись руїні, –

Нехай вона плюща сховає під собою.

Навіщо здався плющ у самотині?

Хіба на те, аби валятись долі

Пораненим, пошарпаним, без сили

Чи з розпачу повитись на тополі

І статися для неї гірш могили?

Цей вірш розкриває ніжно-траіічну історію її стосунків із Сергієм Мержинським, передчуття довічної розлуки Леся символічно закодувала у вірші «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…». Плющ міцно обіймає стеблами руїну, боронить  від негоди, «а прийде час розсипатись руїні, — нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині?»