2. Дати письмову характеристику ( з використанням цитат) Доріану Грею.

Відповідь:

Думки Безіла про Доріана Грея: “Художник дивився на прегарну юнакову постать, що її він так майстерно відобразив на полотні, і обличчя йому опромінив задоволений усміх. Раптом він схопився і, заплющивши очі, притис пальці до повік, наче силкуючись утримати в пам’яті якийсь чудовий сон і боячись пробудитися”.

Безіл про Доріана Грея: «Розумієш, Гаррі, Доріан для мене просто збудник у творчості. Ти, можливо, не побачиш у ньому нічого. Я бачу в ньому — все. Адже ж якраз найбільше він присутній у моїх творах тоді, коли не його я зображую на полотні. Я ж казав тобі — його образ мовби відкриває переді мною нову манеру малювання. Його я находжу у вигинах певних ліній, у чарівності й ніжності певних кольорів. Оце й усе». «Доріан Грей — мій найдорожчий друг. Твоя тітонька мала цілковиту рацію — душа в нього чиста й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся вплинути на нього. Твій вплив має згубні наслідки».

Лорд Генрі до Доріана про молодість: “— Авжеж, ви не відчуваєте цього зараз. А коли до вас прийде старість, коли ваше обличчя змарніє і вкриється зморшками, коли думки зорють вам чоло борознами і пристрасть опече вам уста гидким вогнем, ви з жахом це відчуєте. Тепер, хоч куди б ви пішли, чаруєте всіх. Та хіба завжди буде так? У вас на диво прекрасне обличчя, містере Грей. Не хмурте брів,— справді прекрасне! А Краса є прояв Генія — ба навіть вище від Генія, і то остільки, що це не потребує пояснення.

Краса — це одна з великих істин світу, як сонячне світло, як весняна пора, як відбиття в темних водах тої срібної шкаралупи, що ми звемо місяцем. Краса — це поза всякими сумнівами. Їй дано божественне право на верховенство. Вона робить принцами тих, хто її має. Ви посміхаєтесь? О, коли ви її втратите, ви не посміхатиметесь!.. Кажуть іноді, що Краса — це тільки тлін. Може, й так. Але в усякому разі вона не така тлінна, як Думка. Для мене Краса є дивом з див. Це тільки поверхові люди не можуть судити за зовнішністю. Справжня таїна життя — це видиме, а не невидиме… Так, містере Грей, боги були щедрі до вас. Але що вони дають, те скоро й забирають.

Перед вами лише кілька років життя справжнього, багатющого, розмаїтого! А коли ваша юність мине і врода разом з нею, тоді ви раптом виявите, що для вас не лишилося перемог, або ж змушені будете вдовольнятись благими перемогами, що їх пам’ять про минуле зробить ще більш гіркими, ніж поразки. Кожен місяць ви дедалі ближче де того жахливого майбутнього. Час — ревнивий, він зазіхає на ваші троянди й лілеї. Ваше лице стане жовтавим, щоки позападають, очі потьмяніють. Ви будете неймовірно страждати… О! Розкошуйте часом, доки юні! Не легковажте золотою своєю порою, прислухаючись до нудних базік, вдосконалюючи безнадійних невдах, покладаючи своє життя заради неуків, нездар і нікчем.

Наша доба заражена цими нездоровими потягами та хибними ідеями. Живіть своїм життям! Тим чудовим життям, що є у вас! Нічого не проминіть, шукайте завжди все нових вражень. І не бійтесь нічого. Новий гедонізм — ось що потрібне нашому вікові. Ви могли б стати його наочним символом. З такою зовнішністю — все у ваших руках! Але світ належить вам тільки на короткий час… Я одразу побачив, що ви зовсім не свідомі своєї сили й можливостей. Багато чим ви так вразили мене, що я був просто змушений трохи допомогти вам пізнати самого себе. Я подумав, який це трагізм був би, коли б таке життя намарно стратилось. Бо ж так швидко мине ваша юність, так швидко!.. ”

Про відповідальність та аристократичність Доріана Грея: “Попри все це, він не був настільки нерозважливий, щоб нехтувати правила світського життя. Раз чи двічі на місяць протягом зими і щосереди під час літнього сезону двері його чудового будинку широко розчинялися перед гістьми, які мали собі до послуг чари мистецтва найславетніших музик дня. Його обіди, що в опорядженні їх йому завжди допомагав лорд Генрі, відзначались як дбайливим добором і розташуванням гостей, так і витонченим смаком в оздобленні столу — екзотичні квіти, розкішно вишиті скатертини, старовинний срібний і золотий посуд гармонійно зливались у справжню симфонію. І було чимало таких — надто серед зеленої молоді — що бачили в Доріані Греї втілення ідеалу, яким вони часто марили за студентських років у Ітоні чи Оксфорді, ідеалу, який мав поєднати в собі високу культурність ученого з грацією та досконалими манерами світської людини. Доріан Грей їм видавався одним з тих, що, як зауважував Данте, намагаються “осягти досконалість, поклоняючись красі”.

Про жорстокість Доріана: “Наступного дня до юнака прийшов Безіл, розповів сумну звістку про самогубство Сібіл і хотів йому поспівчувати, але Доріан спокійно це сприйняв і не надавав цьому уваги.”